Пошук

Вхід на сайт

Календар

«  Лютий 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 103

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0




Понеділок, 09.12.2019, 20:44
Вітаю Вас Гість | RSS
Лановецький відділ освіти, молоді та спорту
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » 2015 » Лютий » 24 » «А сотню вже зустріли небеса…»
11:18
«А сотню вже зустріли небеса…»

20 лютого 2015 року. Село Борщівка. У місцевому храмі Різдва Пресвятої Богородиці відбулося богослужіння. Учні та вчителі, тримаючи у руках запалені свічки, молилися за душі загиблих патріотів «Небесної сотні». Опісля у Борщівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів імені Я.П.Горошка відбувся поминальний захід «Пам'ять – енергія вічності»… Присутні схилили голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Пекуча й терпка хвилина мовчання. У багатьох помітив сльози. Мені стиснуло в горлі й тяжко було говорити…

       Будь-яка війна брудна. Та хіба війни бувають чистими? Війна несе смерть, каліцтво, вдягає в жалобні хустки тисячі матерів. У війни холодні очі, жорстокий рахунок, безжальна арифметика. У ХХ і ХХІ століттях на стражденному тілі України  кровоточило багато ран… Зринають перед очима  моторошні кадри кінохроніки: поранені солдати в шанцях першої світової; січові стрільці із міцно стиснутими у руках гвинтівками; тачанки махновців несуться безкрайнім полем; незламні повстанці Холодного Яру; так звані «визволителі» грабують Львів у вересні 1939 року; полонені червоноармійці із високо піднятими руками літом 1941-го; воїни УПА підривають себе у криївках, щоб не здатися карателям НКВД; «чорні тюльпани» летять над афганськими пісками; снайпери розстрілюють майданівців, які падають на бруківку, прикриваючись дерев’яними щитами; «гради» випускають смертоносні снаряди на міста і села Донбасу…

      Вражає своєю жорстокістю і безглуздістю афганську війна 1979-1989рр. Через пекло цієї війни пройшли 160 тисяч українців. Серед них була людина, ім’я якої носить наша школа, Герой Радянського Союзу, підполковник, вірний син України – Ярослав Павлович Горошко. Ще довго ятритиме душі прийдешніх поколінь запитання: «Заради чого загинули й ставали каліками тисячі молодих українців у далекому Афганістані?» Це був великий політичний і військовий урок. Але, на превеликий жаль, багато сучасних українських політиків та військових не зробили правильних висновків із цих гірких уроків…

       Київський Майдан. Юні та сивочолі. Багатодітні батьки та одинаки. Заробітчани та кандидати наук. Такі різні і такі схожі… Кожен із них повстав проти насилля й несправедливості у своїй державі. Кожен із них здійснив особистий подвиг: віддав найцінніше – своє життя - заради нової України, заради достойного життя наших дітей та онуків. Сповненими душевного болю є поетичні рядки, написані нашою землячкою Людмилою Максимлюк:

А Сотню вже зустріли небеса…

                                          Летіли легко, хоч Майдан ридав.

                                          Із кров’ю перемішана сльоза…

                                          А батько сина ще не відпускав…

 

                                          Й заплакав Бог, побачивши загін –

                                          Спереду – сотник, молодий, вродливий,

                                          І юний хлопчик в касці голубій,

                                          І вчитель літній – сивий-сивий…

 

                                          І рани їхні вже їм не болять.

                                          Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.

                                          Як крила ангела, злітаючи назад,

                                        «Небесна сотня» в вирій полетіла…

 

     «Душу й тіло ми положим за нашу свободу», - ці рядки національного гімну стали пророчими. Їх співали майданівці тоді, коли отримували по головах кийками від озвірілих беркутівців, коли вистоювали морозні ночі, коли йшли голіруч на озброєних силовиків. Бог є любов. І Господь сказав, що «немає більшої від тієї любові, як хто душу свою поклав за друзів своїх». Хлопці, які загинули на Грушевського та Інститутській, які гинуть на Сході України, є жертвами. Їхня смерть була не тільки передчасною і насильницькою, а жертовним служінням ближньому і всьому українському народові… «Герої не вмирають!»

        Складаю щиру подяку моїм колегам: учителю української мови і літератури Наталії Олексіївні Крячковій, педагогу-організатору, вчителю християнської етики Антоніні Романівні Саврак, учителю інформатики Марії Вікторівні Новацькій, учителю музичного мистецтва Тарасу Івановичу Магдичу. Особливо відзначу старшокласниць нашого навчального закладу: Ірину Мороз, Оксану Лісову, Ірину Карпюк, Вікторію Табас, Владиславу Закутинську, Юлію Нагорну, Мар’яну та Ірину Вишневських… 

       Скільки б не жили, завжди маємо пам’ятати про своїх батьків, про свій народ та його історію. Ми не маємо морального права забувати тих, хто поклав своє життя на вівтар служінню своїй Батьківщині…

       Зроблено поки що перші кроки. Попереду – важка боротьба і праця. Який буде результат – залежить від кожного з нас, від нашої єдності та згуртованості. Віримо: страшні часи пройдуть! Настане мир! Буде жити Україна!

   Валентин Дзюба, директор Борщівської

                                                                   ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Я.П.Горошка

 

Переглядів: 275 | Додав: ВОЛРДА | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2019